(1876, Латвія – 1943, Білостоцьке гетто)

Художник міжвоєнної Польщі, найбільш відомий своїми картинами про життя єврейського містечка, пейзажами та груповими портретами.

Точне місце народження Бермана невідоме. За різними джерелами, він народився в місті Тукумс неподалік Мітави (Латвія) або в Ризі; в родині Рози та Маркуса Берман. Після народження сина родина переїхала в м. Лодзь (Польща). До 1900-х рр. Адольф вивчав мистецтво у приватній школі малювання Якуба Каценбогена в Лодзі. Протягом 1900–1904 рр. продовжив навчання в Мюнхені – спочатку приватним чином, а потім в Академії образотворчих мистецтв під керівництвом німецького художника Габріеля фон Хакля.

Першим комерційним успіхом Бермана став продаж серії картин та малюнків колекціонеру мистецтв у Лодзі в 1905 р., що дозволило йому поїхати до Парижа навчатися в Академії наступні п’ять років.

У 1924–1927 рр. Берман подорожував Палестиною (тоді перебувала під британським мандатом), Єгиптом, Марокко. Краєвиди того періоду стали найвідомішою частиною творчості художника. У 1930-ті рр. він повернувся до Польщі і вперше побував у м. Казімеж-Дольний, у єврейському кварталі, де створив одну зі своїх найважливіших робіт – «Інтер’єр синагоги у Казімеж-Дольному».

Берман описував сцени з повсякденного життя польських євреїв та краєвидів єврейських кварталів. Його картина «Єврейська наречена» (1914) була використана для обкладинки книги мемуарів Рафаеля Райзнера та Генрі Р. Лью мовою ідиш «Історії, які нашим батькам було надто боляче розповідати» про знищення євреїв Білостока.

Остання велика виставка Бермана відбулася в 1935 р. в Лодзі. Після вторгнення нацистської Німеччини та СРСР у Польщу Берман опинився в Білостоці. У 1943 р. був убитий нацистами у Білостоцькому гетто під час повстання в’язнів. Багато картин Бермана були знищені під час Другої світової війни, але деякі з них можна знайти у Краківському історичному музеї.

(1904, Литва –1995, Ізраїль)

Фотограф-авангардист та ізраїльський художник польського походження. Автор численних фотографій, що документують життя єврейської громади в польських містах, а також зародження єврейської держави, створеної в період Британського мандату в Палестині (фактично, 1919–1948 рр.).
Народився 1904 р. у Вільнюсі. У 1927 р. вступив до Вищої школи будівництва й дизайну «Баугауз» у Німеччині, навчався живопису, відвідував курси у Пауля Клеї, Василя Кандинського та Йозефа Альберса. Пізніше вступив до школи відео та фотографії (Ecole Photo One) у Парижі, вчився мистецтву фотографії.
У 1932 р., як фоторепортер тижневика La Vie Parisienne (Париж), вирушив до підмандатної Палестини. У 1934 р. під впливом ідей сіонізму емігрував до Палестини, взявши єврейське ім’я – Моше Равів (Мой Вер). З 1950 р. присвятив себе живопису. Вийшла ціла низка книг з його ілюстраціями. У Цфаті (Ізраїль) в 1953 р. він заснував відому «колонію художників». Вона була справжнім осередком творчості, який приваблював митців з усієї країни, серед яких зокрема були Іцхак Френкель, Йосл Бергнер, Моше Кастель та Менахем Шемі.
Помер Моше Равів 1995 р. у Цфаті.

(1920–2007, Польща)

Живописець та графік єврейського походження, засновник першої польської студії мультиплікаційних фільмів Studio Filmów Rysunkowych у Бєльсько-Бялій.

Народився у м. Загуж (Загір’я) у Польщі. У 1945–1950 рр. вивчав живопис та графіку в Академії образотворчих мистецтв у Кракові. Він виробив власну малярську манеру, яка має назву техніки старої ікони.

Картини Здіслава відрізняються оригінальним та впізнаваним стилем. Виразні, стилізовані лінії у поєднанні з майже однотонною гамою кольорів справляють сильний емоційний  вплив на глядача. Художник вважав за краще творити на картоні, ДВП чи папері, використовуючи темперу, гуаш чи туш. Олійними фарбами він користувався рідко.

Він створив величезну серію картин «Юдаїка», в якій увічнив єврейські свята, зобразив портрети старих євреїв і створив багато композицій про трагедію цього народу під час Другої світової війни.

Роботи художника були представлені на колективних та персональних виставках у Польщі та за кордоном, зокрема в Єрусалимі, Лондоні, Нью-Йорку, Штутгарті, Парижі, Ванкувері та Торонто. Картини Лахура знаходилися в колекціях музиканта Джорджа Гаррісона, колишньої першої леді США Жаклін Кеннеді, співачки Барбари Стрейзанд тощо.

На знак визнання здобутків у живописі та графіці у 1961 р. Здіслава Лахура було нагороджено Премією міністра культури та мистецтва, а у 1979 р. він був удостоєний медалі ізраїльського національного меморіалу Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем» за роботу, присвячену єврейському народу.

Останні роки життя художник провів у будинку для людей похилого віку «Анін» у Варшаві.

(1936 р. н., Україна)

Народився 12 травня 1936 р. в с. Москалівка Тернопільської обл., в родині відомого на всю округу ткача. Навчався у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва ім. Івана Труша (нині Львівський коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша) на відділенні декоративного розпису та на відділенні кераміки Державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). У середині 1960-х рр. Іван Марчук приїхав до Києва. Працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва (нині Київський творчо-виробничий комбінат «Художник» Національної спілки художників України). Саме тут віднайшов власний шлях у мистецькому просторі. Проте невдовзі почалось протистояння системі, яка нещадно придушувала все, що не вписувалось у догми соціалістичного реалізму. 12 років тривала еміграція художника (Австралія, Канада, США). З вересня 2001 р. після повернення на батьківщину майстер постійно живе і працює в Києві.

Марчук винайшов цілком оригінальну техніку «пльонтанізм» (від слова «пльонтати» ‒ плести, переплітати), котра балансує на межі рукотворного й технологічного; через складність філігранного виконання та трудомісткість є унікальною. Іван Марчук – народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, почесний громадянин міст Києва та Тернополя, член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. У 2007 р. потрапив до рейтингу «100 найвизначніших геніїв сучасності», уклаладений британською газетою The Daily Telegraph.

У доробку майстра близько 5 000 картин, представлених фактично на всіх континентах світу. За півстоліття творчої діяльності він провів понад 150 одноосібних та 50 колективних виставок. Протягом останніх років полотна художника експонувалися переважно за кордоном (Литва, Німеччина, Польща), виконуючи функцію народної дипломатії: утверджуючи місце України в європейському просторі, а європейського мистецтва у контексті світового.

(1908, Польща – 1958, Канада)

Народився у Варшаві у сіоністській родині. Був членом соціалістично-сіоністського молодіжного руху «Гашомер Хацаїр». У 1924 р. виїхав з батьками до підмандатної британській владі Палестини. Навчався у гімназії «Герцлія» й Академії мистецтв та дизайну «Бецалель» Бориса Шаца, де вивчав живопис та скульптуру. Кілька років навчався у Вищій національній школі образотворчих мистецтв (Bose-R) у Парижі. Після навчання повернувся у Тель-Авів.

Моше малював великі символічні твори разом із напівабстрактними роботами, водночас розвинувши власну майстерність до академічного живопису. Він працював у стилі «єврейського авангарду», побачивши в цьому нові можливості, народження нового світу та нового мистецтва. Все це, разом із талантом, молодістю, новими ідеалами та вибуховим характером дало ту енергію фарб, яка помітна в його роботах.

З 1930-х рр. був одним із найвидатніших художників Ізраїлю, мав персональні виставки в різних містах країни. Також він намалював декорації до вистави «Варшава» театру «Габіма» та інших масових заходів, проілюстрував десятки дитячих книжок івритом, виданих в Ізраїлі.

У своїх картинах, які відрізнялися динамізмом пафосом, художник прагнув висловити реальні соціальні події єврейського досвіду. Його художні роботи викликали інтерес і визнання та були придбані не лише колекціонерами, але й установами та музеями Ізраїлю, зокрема, Єврейським університетом Єрусалиму та Тель-Авівським музеєм, які придбали чотири його картини.

Останні роки життя художника пройшли у США та Канаді. Моше Матус помер 23 листопада 1958 р. у Торонто, Канада. У липні 1963 р. його перепоховали в Ізраїлі на цвинтарі Кір’ят Шауль (Тель-Авів).

Моше Матус біля картини у власній майстерні

(1880, Російська імперія – 1972, Вірменська РСР)

Народився 16 (28) лютого 1880 р. у вірменській родині в м. Нахічевань-на-Дону (нині в межах Ростова-на-Дону).

У 1895 р. закінчив міське училище. У 1897–1904 рр. навчався в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, у тому числі в майстернях В. О. Сєрова і К. О. Коровіна. У 1901–1904 рр. здійснив поїздку на батьківщину предків, відвідавши м. Єреван та різні заповідники.

У 1900-х рр. брав участь у виставках художніх об’єднань «Блакитна троянда», «Світ мистецтва», «Чотири мистецтва» тощо. Сильний вплив на стиль Сар’яна мав живопис Поля Гогена й Анрі Матісса.

У 1910–1913 рр. здійснив низку поїздок у Туреччину, Єгипет й Іран. У 1915 р. Сар’ян приїжджає в м. Ечміадзін (нині Вагаршапат), щоб допомагати біженцям з турецької Вірменії. У 1916 р. відвідує м. Тіфліс (нині Тбілісі) і бере участь в організації Товариства вірменських художників і «Союзу вірменських художників». У тому ж році він ілюструє видану В. Брюсовим «Антологію вірменської поезії».

Після 1917 р. Сар’ян повертається з родиною на малу батьківщину. У 1918–1919 рр. М. Сар’ян живе з родиною у Новій Нахічевані. Художник стає ініціатором створення і першим директором Вірменського краєзнавчого музею в Ростові-на-Дону. Співпрацює з «Театральною майстернею».

У 1921 р. переїжджає до Вірменії. Відтоді він присвячує життя зображенню її природи. У числі його робіт в ці роки – створення герба Радянської Вірменії та оформлення завіси першого вірменського державного театру.

У 1926–1928 рр. художник живе і працює в Парижі. Велика частина його робіт, виставлених у 1928 р. в Парижі, згоріла під час пожежі на кораблі при поверненні на батьківщину.

У 1930-х рр. головною темою Сар’яна залишається природа Вірменії. Художник також пише численні портрети і яскраві натюрморти. Сар’ян працював також як книжковий графік («Вірменські народні казки», 1930, 1933, 1937) і як театральний художник. Творчість Сар’яна відіграла провідну роль у становленні національної школи вірменського радянського живопису.

Мартірос Сар’ян помер 5 травня 1972 р. в Єревані. Похований в пантеоні парку ім. Комітаса.